ЗАПОР

Запор (Закреп) (лат. Constipato, констипація) — уповільнена, утруднена або систематично недостатня дефекація (спорожнення кишечнику).

Хронічний Запор — це порушення функції кишечнику, яке характеризується хронічною затримкою випорожнення кишечнику на >48 год, що супроводжується утрудненням акту дефекації, почуттям неповного випорожнення з відходженням малої кількості (<100 г) калу і його підвищеною твердістю. Запори виникають унаслідок уповільнення проходження калових мас по товстому кишечнику (кологенні) або при затрудненні спорожнення ректосигмоїдного відділу товстої кишки (проктогенні) через розлади координованої роботи м’язів тазового дна і порушення моторики кишечнику.

Основні причини розвитку: розлади перистальтики кишечнику, ослаблення позивів і дефекації, виникнення органічних змін, що перешкоджають нормальному просуванню вмісту, невідповідність між ємкістю товстого кишечнику і обсягом вмісту. За класифікацією запори бувають гострі й хронічні, етіопатогенетично — аліментарні, неврогенні, рефлекторні, гіподинамічні, запальні, токсичні, медикаментозні, проктогенні, механічні, ендокринні, внаслідок порушення водно-сольового балансу.

Аліментарний Запор виникає внаслідок порушення режиму харчування, постійного, систематичного вживання їжі, що містить мало клітковини, вітамінів і, навпаки, вживання продуктів, що сприяють уповільненню перистальтики (чай, какао, білий хліб, рис, картопля тощо), а також при захворюваннях ШКТ і зубів. Крім того, у осіб похилого та старечого віку велика роль дієтичного фактора у виникненні запору, оскільки внаслідок поганого стану зубів вживають «протерту» м’яку їжу, ведуть переважно сидячий, малорухливий, спосіб життя, що пригнічує активність рефлекторних механізмів, які здійснюють акт дефекації.

Запору є однією з основних ознак синдрому подразненої кишки. Кал при цьому нагадує овечий, він твердий, у вигляді кульок невеликого розміру, за яким виходить невелика кількість слизу. Запор у цих хворих супроводжуються болем у животі, який зникає після дефекації чи відходженні газів. При вроджених аномаліях розвитку товстого кишечнику Запор виникає у осіб з мегаколоном (тобто товста кишка більшого діаметра, ніж у нормі). Найчастіше мегаколон є симптомом іншого захворювання і є вторинним — симптоматичним, у разі безрезультатного пошуку причин виникнення називається ідіопатичним. Природжений агангліоз, або хвороба Гіршпрунга, характеризується відсутністю гангліїв у прямій кишці та зовнішньому анальному сфінктері, що призводить до дилатації частини кишки, скупчення калу і проявляється частими запорами з дитячого віку.

Гіподинамічний Запор відзначається у осіб похилого та старечого віку, а також у хворих, які тривалий час дотримуються ліжкового режиму, внаслідок зниження моторики кишечнику і порушення акту дефекації, зумовлених слабкістю соматичних м’язів і недостатньою фізичною активністю. Захворювання органів травлення та сечостатевої системи (виразка шлунка чи дванадцятипалої кишки, хронічний холецистит, пієлонефрит) супроводжуються рефлекторним запором у періоди загострення основного захворювання.

Механічний Запор відзначається у хворих при перешкоді на шляху кишкового пасажу внаслідок пухлинного процесу, спайок, пакетів лімфовузлів, інвагінації. При хронічних запальних процесах тонкого (ентерит) і товстого (коліт) кишечнику виникає запальний Запор.

Проктогенний Запор пов’язаний із патологією аноректальної ділянки (проктит, геморой, тріщини заднього проходу, парапроктит, аднексит). Токсичний Запор зустрічається при отруєнні нікотином у курців, характерний при зловживанні харчовими продуктами з високим вмістом дубильних речовин (чай, какао тощо), при отруєнні свинцем, ртуттю.

Часто спостерігається Запор при ендокринних розладах. Колоностаз — один із ранніх ознак мікседеми, відзначається у хворих на цукровий діабет, ускладнений нейропатією, а також при гіперпаратиреоїдизмі, хворобі Аддісона, гіпофункції статевих залоз і надниркових залоз, клімаксі. Запор у жінок у період вагітності зумовлений посиленням секреції прогестерону, а в пізні терміни — здавленням сигмовидної кишки збільшеною маткою і недостатньою фізичною активністю. З. при порушенні водно-електролітного балансу виникає внаслідок втрати рідини, дефіциті калію, при серцевій і нирковій недостатності, холестазі. Медикаментозний З. виникає при систематичному прийомі ЛЗ (антагоністів кальцію, нейролептиків, антидепресантів, опіатів, седативних, залізовмісних, сечогінних, алюмінійвмісних антацидів, атропіну та його аналогів, НПЗП, гангліоблокаторів), після відміни яких утруднення спорожнення кишечнику припиняється. Неврогенний (дискінетичний) З. розвивається внаслідок порушення нервових механізмів регуляції: психічного перенапруження, подавлення фізіологічного позиву, органічних і функціональних захворюваннях нервової системи (неврит, енцефаліт, психоневроз, нервова анорексія, шизофренія, депресивні стани тощо). Клінічна картина у хворих, які страждають на З., досить однотипна: зниження апетиту, підвищена стомлюваність, зміна (збочення) смаку, відчуття розпирання в животі, тупий біль внаслідок скупчення газів, хибні позиви до дефекації, іноді з відходженням мізерної кількості калу без повного полегшення, поява ускладнень з боку аноректальної зони, розвиток вторинного коліту, патологія жовчних шляхів. У дитячому віці найчастіше порушення моторики кишечнику носять функціональний характер. Причиною З. у дітей першого року життя є незрілість дитини, пригнічення дефекаційного рефлексу у сором’язливих дітей, відмова від сніданку, гіпермоторні порушення товстої кишки, дисфункція м’язів тазової діафрагми. Можуть бути й інші причини розвитку колоностазу: метаболічні та ендокринні розлади, міастенія, аномалії товстої кишки, нервової системи, застосування ЛП (спазмолітиків, М-холінолітиків, блокаторів кальцієвих каналів, міорелаксантів, залізовмісних, протисудомних препаратів).

Залежно від віку, етіологічних факторів, гостроти процесу існують різні підходи до лікування запору. Лікування запору є комплексним. Перш за все необхідно встановити причину порушення дефекації, особливо при гострих процесах. Призначення проносних засобів має допоміжний характер. Дуже важливим фактором у лікуванні запорів, особливо у дітей, є дієтотерапія. Дієта залежить від типу дискінезії товстого кишечнику, оскільки за характером моторних розладів З. є спастичними, атонічними і дискінетичними. При гіпокінетичних розладах рекомендуються продукти, багаті на клітковину: буряк, гарбуз, помідори, хліб із житнього борошна, нежирне м’ясо, риба, фрукти, соки, кисломолочні продукти. Вилучаються із раціону продукти, багаті на ефірні масла, здоба, білий хліб, жирні сорти м’яса і риби, копченості, шоколад, кава, міцний чай, картопля, рис. При лікуванні запора, спричиненого спастичною дискінезією товстої кишки, і при проктогенних З. застосовують безшлакову дієту з рослинними оліями, поступово додаючи овочі, спочатку у відвареному, а потім у сирому вигляді, фрукти і соки. У дитячому віці, крім корекції харчового раціону, слід нормалізувати режим дня і дефекацію. Найбільш фізіологічною визнана дефекація у ранковий час, важливо, аби вона не викликала у дитини негативних емоцій. Важливу роль у лікуванні запорів у дітей відіграє фізична культура, масаж і вживання біокультур (йогурту та ін.) Лікування запорів у дітей має бути узгоджено з педіатром, оскільки можливий розвиток дисбіотичних процесів у кишечнику. Із послаблювальних засобів краще використовувати осмотично активні препарати (лактулоза), а також народні методи лікування.

Лікування запорів потребує делікатного і грамотного підходу. Перш за все, необхідно встановити характер запору і з’ясувати його причину, а потім починати лікування. Комплексна терапія при запорі підбирається індивідуально, але все ж виділяють кілька її напрямів: етіотропна терапія; фізичні вправи; дієтотерапія; нормалізація моторної функції кишечнику (прокінетики); лікування мінеральними водами; фізіотерапія; масаж, спеціальна гімнастика; проносні препарати.

Звягинцева Т.Д., Чернобай А.И. Современные подходы к лечению функциональных нарушений пищеварительного тракта // Новости медицины и фармации. — 2009. — № 294; Корниенко Е.А. Функциональные запоры у детей // Фарматека. — 2011. — № 1; Хавкин А.И., Жихарева Н.С., Рачкова Н.С. Хронические запоры у детей // Лечащий врач. — 2003. — № 5; Щекина Е.Г. Современные подходы к коррекции запоров // Провизор. — 2007. — № 17.


Інші статті автора